le soufflage du verre

http://planetashkol.ru

Склодувство - майже забуте мистецтво, якому й, мабуть, нема де навчитись. Але тим не менш, ялинкові прикраси, вази та різні декоративні фігурки все ще робляться цим чудернацьким способом. Мені цікаво, як це, дути скло. І не просто дути, а виробляти з нього шедеври. Це дійсно справа, в якій потрібно бути професіоналом. При певних умовах і скло є пластичним матеріалом, який піддається обробці. Нехай ця справа, так само як і ковальство, ніколи не зникне.

le conte

http://www.liveinternet.ru/users/lara_liberty

Моя улюблена казка - Попелюшка. Там все до ладу - і трохи зла, і чарівниця, і неймовірне перетворення, і кохання, і щасливий кінець. І хочеться, щоб так само було і в житті - казок, якнайбільше, де лише одне слово зле, а всі інші - добрі. На казках ми ростем. Тільки шкода, що потім про них забуваєм, перестаєм в них вірити, і перестаємо на них вчитись... А ще майже ніколи не робимо казок для себе. Якби робили - все було б інакше. Ви не пробували? Хоча б просто написати одну, хоч раз.

conte

дорослі самовільно перестають вірити у казки, хоча їх у цьому ніхто навмисно не переконує. бо людині серйозній нібито не личить вірити, що піде раптом з неба пйомбінський цукерковий дощ чи що на старім дерев'янім коникові можна мандрувати в інші світи, чи що десь у передмісті може приземлитися великий літаючий торт. звичайно, аж такого не трапиться. і я підтверджую невіру людей - думку, що ми від цього життя не чекаємо чудес, що ми звикли до пустки та невиразності щоденності і егоїстично жадаємо див, тільки коли нам їх хочеться. а вони трапляються увесь час. а ми й не бачимо, що казки реальні.

la fin du monde

http://thomasthink.com/

Не хочу, не хочу, не хочу нічого чути про кінець світу! Не розумію, хто й навіщо його придумав? І чому люди взагалі у нього вірять? Я більше вірю у моральний, духовний, якщо так можна сказати, кінець світу, аніж у фізичний. Звичайно, вічного, мабуть немає. Чи є? Галактики вічні? Планети вічні? Сонце вічне? Що ж дійсно може піти не так у плані природи чи космосу, що знищить планету Земля? А чому люди не думають про те, що вони самі себе нищать? Бійтеся кінця власного світу, бо від нього напряму залежить, скільки жити лишилось іншим...

fin du monde

кінець світу вигадали ті, хто взялися за безглуздо-марну справу пояснити всесвіт: ті, хто вірять у його розумний початок - звісно, що помітно, що у цім житті у всіх речей є певна тривалість, всі вони підпадають схемі "початок - розвиток - кінець"; і як виник колись світ від великого вибуху, чи з'явився він з веління божого, то й має врешті-решт загнутися. та ж ні! - хоч люди і мруть, але нічого не лишається безслідно - зі скислого ж молока можна зробити сир. чим цей буденний приклад не підходить до пояснення жахаючого армагедону. я про те, що катаклізми, великі, масштабні, вагомі, будуть - про них і кажуть, як про початок кінця -але то для мене тільки перехід у інший стан. та хай навіть і буде він колись, то навіщо ж боятися того, що не відвернути? як не за нашого життя - то добре, а після нас, як казали ще древні, - хоч потоп.

le thé

http://uainfo.censor.net.ua/

Як справжній чай, я є гаряча, але якщо мене не випити, то я досить швидко холону. Мене потрібно пити з гарненьких чистеньких чашок. В компанію до мене можна взяти якихось солодощів: останнім часом мені до смаку або шоколад, або щось з вишеньками, і звичайно, мене важко уявити без молока. Я добре пасую до холодної пори року, але й в спеку мною не нехтують! Мені здається, я є ідеальною та універсальною супутницею... Звичайно, кожен знаходить у мені щось своє. Та й як інакше?

thé

ну що вам молоко може сказати про чай? - і в переносному, і в прямому значенні - достатньо. звісно, про нього можна багато-пусто говорити, але суті не дізнатися, поки його не спробувати, поки ним не захлинутися. і що я скажу, то це, що полюбив чай куди більше од інших трунків, хай навіть і діапазон моєї любові вузький - сектор, що включає тільки низькорослий, крупнолисний, непахлий бергамотом (але залюбки з іншими душними парфумами - тільки б крім них був у чаї й смак). чим більше його - тим краще. я, кажуть, втрачаю свої властивості, з ним змішуючись, та ж результат являється мені вартим цієї жертви: я - молоко, що любить чай - так! - у всіх його проявах.

les phobies

http://www.stressy.net

Фобія - це страх, доведений до максимуму. А звідки він взагалі береться? Яка його природа? Та й навіщо він людям? Навіщо його аж стільки, що різні страхи перетворилися на фобії, які стали окремою наукою? Краще б не називали ці фобії, а відразу вчили, як з ними боротися. Бо що ж то таке - людей боїшся, мікробів боїшся, тварин боїшся, навіть слів! Хіба так живуть? Не живуть, а лише оминають страх. А він, підступний такий, причаївся за рогом, і як тільки ви подумаєте, що територія чиста, він вас і налякає! Аааааааааааааааа! Бійтесь!
Ой, як страшно. Бабай! Ховайся, хто може!

phobies

не можу навіть зрозуміти самого слова, бо мені доступніше є слово "страх" (я з ним саме тому і порівнюватиму) - а фобія тоді - його найвищий ступінь, найхворобливіше його вираження. для мене (і для усіх інших, вважає молоко) будь-який страх природний і властивий, і нíчого його соромитись; проте розбурхане оце, грецьке "фобія" натякає на якусь крайність, на якесь відхилення від норми, від міри "допустимого страху". я увесь час оце повторюватимусь із оцима двома словами, бо прагну їх порівняти: показати нібито контраст значення і контраст адекватності: страх є від висоти, є страх втратити когось, є страх від чогось залежати, але фобії - по-дебільному незрівнянні - боязнь рук-ніг, боязнь числа 8, боязнь книжок. оце-то дуротá!

jeu vidéo

tim kretschmer

ну от я - анонімне молоко - гарний приклад тому, що від комп'ютерних ігор виникає залежність. причини, властиво, як у справжніх наркоманів різноманітні, але страшно не те, що людина без чогось не може (залежності різного виду є в житті кожної людини), а те, що стільки говорять про поганий вплив ігор на особистість гравців. себе б я не прозвав запеклим геймером - багато чого я не переграв, багато не перепробував - і людина я, здається, достатньо врівноважена, аби зазнати їх прямого впливу на психіку. залежність тут здається меншим злом - пригадується трагічний випадок у віннендені, німеччина, травня минулого року, що хлопчина-фанат стріляв у школярів і потім сам застрелився. сумно, що забавки та відпочинок можуть до такого довести, хоч причина, звісно, не в цьому - це поштовх, приклад...

le jeu d'ordinateur

http://blogs.aftrs.edu.au

Комп'ютерні ігри були придумані людством для того, щоб, мабуть, розважатись, а натомість вони стали ледь не стилем життя, окремим спортом, та ще однією залежністю, від якої страждають, як від хронічної хвороби. В певній кількості вони корисні, бо вчать концетрації та якомусь там мисленню. А що ще вони пропонують? Втечу від реальності, якої ми всі в певній мірі прагнемо, лише кожний обирає свій спосіб. То що, пограємо в Хауса? Повстанемо з мертвих? Чи завоюємо Рим?

grenade

мені, як чесно, небагатословиться, якщо мова заходить про гранати, бо мені нічого не відомо про них: ні вони звідки, ні чим корисні, ні як ростуть. у них проте відразу, попри назву (якщо її не слухати), чомусь вгадується-таки щось східне, щось перське - важко пояснити чому. я знаю тільки, що сік із помгранату дивний на смак - я чомусь якось його пив - і, кажуть, корисний - та це я вже тепер дізнаюся, коли доводиться про нього писати. і дізнаюся таки тепер вже, як саме він росте: досі мене це не цікавило. аж ось я бачу перед собою картинку з дивнючою рослиною, на яку щедро навішані масивні червоні плоди, схожі на ялинкові прикраси, розвішані намистом, як на шиї. і у кожній бусинці з цього намиста всередині іще десятки інших коштовних намистинок.

la grenade

Дорогоцінні рубіни, надійно сховані під тонкою шкіркою, занурені у дозрілий невагомий бавовник, прийшли до нас із Персії. Ці камінчики настільки тендітні, що їх може огранити лише сонце. Про них складені міфи та легенди. Колись Плутон подарував їх Прозерпіні, і вона лишилась з ним назавжди. Вони є сердечним знадіб'ям. Вони - найкращі друзі дівчат!

lingerie

brynja jónbjarnardóttir

звісно, кажучи мені "білизна", ніхто не чекає, що я розважатиму саме про чоловіче спіднє - адже мова тут про предмети жіночого гарменту - адже ж уже власне слово "білизна" натякає більше на щось підхоже іншій частині людства, до якої я не належу. думки мої з цього приводу небагаті: я тільки можу поспівчувати жінкам і дівчатам, що їм доводиться так ретельно підбирати собі щось цікавеньке попід одяг - а його велике різноманіття, страх аж! і все з вичурними назвами! - бо треба надто врахувати і свій вибагливий смак, і смак того, хто його бачитиме (хоч з цим, зізнаюся, легше), і підібрати, особливо якщо мовиться про бра, вдалий розмір і вдалу форму - це справа справді клопітка: я цілий вечір, хоч і дивно, таким пошуком і займався: і жодного бюстгальтера мені до смаку - таки жодного, який би хотілося перед собою бачити - проте вибирав я тільки лише за типом та окрасом, а це ж лише половина побажань до бажаної білизни. так зовсім не вірилися досьогодні, що стільки мороки жінкам з одягом, хоча, виходить, отак граються вони швидше для самих себе - чоловікам аби було звабливе і швидко скидалося - що правди таїти? мене проте радше за все турбує колір, і чи воно їй ніде не тисне.

la lingerie

http://fluxmag.com

Шовк, мереживо, сатин... Тоненькі бретельки, ніжні форми, напівпрозорість... Легкість, гладкість, ніжність... Без нього неможливо уявити Жінку.

http://guilty-pleasures.org

Жінка без нього не є довершеною. Воно може прикривати, може показувати, може провокувати, стримувати чи зваблювати. Але воно не лишає байдужим жодного: ні тих, хто його носять, ні тих, хто на нього дивляться, і тим паче тих, хто його знімає чи торкається.

Здавалось би, що у ньому такого? Для когось, може, це й звичайнісінький предмет одягу, на який навіть не варто звертати уваги. Але ж не дарма його є стільки різноманітного, барвистого, пастельного, щоденного, святкового, еротичного й класичного, на будь-який смак?! І найменше, що можна зробити - потурати цьому смаку та маленьким миттєвим забаганкам у магазині білизни. Її забагато не буває.

musique

чи не найпростіше мистецтво взиває чи не найкраще до наших почуттів, чи не найсильніше та найлегше нас зворушує, порівняно до іншого штукарства. але тільки тоді (для мене, свіжого немішаного молока) воно насправді втішне, коли позбавлене негарної комерсалізації і є тільки суто самовираженням. якщо брати конкретніше - ця думка вилізла до мене після перегляду різнорідного відео зі шведкою lykke li, два альбоми якої я досьогодні однаково цінував. мені здався wounded rhymes (2011) менш від душі як старе youth novels (2008), попри серйозніше, похмуріше звучання. чи мені образливо - бо я ніби знайшов після виходу другого альбома у ній те, що особливо ненавиджу - перебирання на себе образу. мені так здалося, дивлячись спочатку dance dance dance з bon iver (чи i'm good, i'm gone у black cab sessions), а потім уривки з нещодавніх концертів. краще би я і не дивився, значить. хоча справа і не в óбразі, а в музиці: мені тепер здається, що вона перестала віддаватись їй, як блаженству (їй тепер 'sadness is a blessing'): тепер це для неї робота і тому перший альбом вже віддає мені більшою душевністю. отаке-от я снобське молоко).

la musique

Image taken from http://www.evanescencewebsite.com/

Купка маленьких папірців та тем для дописів на них, з яких було витягнуто слово музика. Довго думалось, що б таке написати, про це чудо-мистецтво, для якого знайти підходящого й влучного прикметника неможливо, бо хочеться використати просто всі наявні в лексиконі. Так от, коли я думаю про музику, мені хочеться сказати одне – Evanescence. Це моя пристрасть, моя правда, моя душа, оспівана неймовірною та неповторною Amy Lee (якій, як я сьогодні дізналася, подобається Lykke Li - її цитата з твіттеру).

I am in love with Lykki Li! She just performed beautifully on the Late Show. A true artist.

Я й досі дивуюсь, як влучно для мене звучить кожен з їх дисків, як ідеально вони підбирають і пишуть пісні, де кожне слово і кожний рядок розповідають про те, що мені близько, дорого, цінно. Це музика й має робити – touch, move, make you feel. Їй залишаєшся вірною, як улюбленому чаю.

connaissance

я собі - молоко з пакетика, яке додали у чай.
трохи жирне, здається, коров'яче, чи ні, може, - але точно від якоїсь самиці савця при лактації. хоча сам про своє походження я судити не можу, бо я просто є - як результат, мабуть, видоювання - молоко собі та й молоко, та й годі. і мене можна пити. але дуже вибагливі додають мене у чай - я його забілюю, вихрюся в ньому, танцюю, змінюю йому смак. тож я молоко. багато не скажеш.

la connaissance

Bonjour!

Image taken from http://en.wikipedia.org

Я - український чайка - трошечки терпка, зі складним смаком, з двома ложками цукру. Буваю чорною, зеленою, фруктовою, квітковою, трав*яною. Обирайте мене під настрій, моду, смак і лишайтеся мені вірними! Дуже вибагливі п*ють мене з молоком. Тож і ви спробуйте.